Класичні Фігуративні Пози в Західному Мистецтві
- Мистецтво. Культура. Подорожі.
- 20 квіт. 2020 р.
- Читати 3 хв
Протягом століть художники і скульптори використовували класичні пози людської фігури, які беруть витоки ще за часів античності. До вашої уваги шість класичних поз, що сформували історію візуального мистецтва.
Композитна (англ. Composite) поза бере початок у мистецтві Стародавнього Єгипту, яке створювалося не для глядачів, а для виконання важливих релігійних, духовних та ритуальних функцій в давньоєгипетському суспільстві. У двомірному просторі фігури відображали таким чином щоб їх легко було розпізнати в групі: голова, руки і ноги - в профіль; очі і торс - в анфас. Жести і місце кожної фігури в груповій композиції мали своє значення. Загалом, давньоєгипетське малярство мало метою не відображення реального світу, а розповідь про кожну намальовану фігуру, її статус та відношення до інших фігур.
Композитна поза.
Єгипетський папірус, 13-те ст. до н.е., Музей Метрополітан, Нью-Йорк, США.
Фото: metmuseum
Контрапосто (італ. Contrapposto) - поза, коли вага фігури перенесена на одну ногу, а лінії плечей та рук контрастують (не є паралельними) до ліній стегон і ніг. Вперше поза контрапосто з’явилася у 5-му столітті до нашої ери в Давній Греції як альтернатива застиглим позам грецьких скульптур Куроса. Це стало поворотнім моментом у розвитку давньогрецького мистецтва. Контрапосто поширилося і розвинулося за часів Римської Імперії, а в період Ренесансу набуло нових варіацій з різними розворотами фігур завдяки Мікеланджело Буонаротті.
Контрапосто.
Ліворуч: Мікеланджело Буонаротті, «Давід», 1505 р., Галерея Академії, Флоренція, Італія. Праворуч: Чезаре да Сесто, копія композиції Леонардо да Вінчі «Леда і лебідь», 1520 р., Дом-музей Вілтон, Великобританія.
Варіації класичного контрапосто від Мікеланджело Буонаротті.
Зліва направо: Венера Мілоська (Греція), Давід (Мікеланджело), Непокірний Раб (Мікеланджело), Помираючий Раб(Мікеланджело).
Фото: http://www.mallonart.com/..
Венера П‘юдіка (англ. Venus Pudica) - поза оголеної жінки у повний зріст, яка сором’язливо прикриває рукою груди чи лоно. Ця жіноча поза вперше з’явилася в Давній Греції майже одночасно із контрапосто, доповнюючи героїчні пози оголеної чоловічої фігури. Одною з перших зразків класичної пози Венери П’юдіка стала статуя Афродіти Кнідської давньогрецького скульптора Праксітеля в 350 році до нашої ери. Грецький оригінал Афродіти Кнідської нажаль не зберігся, до нашого часу дійшли римські копії скульптури.
Венера П‘юдіка.
Ліворуч: Одна із копій Афродіти Кнідської. Фото: wiki Праворуч: Школа Сандро Боттіччелі, 1480-1490-ті рр., Художня Галерея, Берлін, Німеччина. Фото: ft.com
Серпентін (італ. Figura Serpentinata) - поза, в якій фігура розвертається навколо своєї осі у протилежних напрямках (ноги в одну сторону; тулуб, руки і голова в іншу). Реінкарнацію цієї античної пози в мистецтві приписують Мікеланджело, але деякі історики вказують на раніше використання пози Рафаелєм. Поза створює неймовірне відчуття руху, може виглядати граціозно, але дещо не натурально. Найбільше поширення поза серпентін отримала в 16-му столітті в період Маньєризму.
Серпентін.
Ліворуч: Копія грецької скульптури «Лаокоон і його сини», Музей Ватикану, Рим, Італія. Фото: vaticanguidedtour.com
Праворуч: Мікеланджело Буонаротті, фрагмент Сікстинської Капели, 1511 р., Ватикан, Рим, Італія. Фото: michelangelo-gallery.org
Адлокуціо (лат. Adlocutio) - поза публічного звернення, заклику до аудиторії: фігура виступає вперед з протягнутою до гори рукою. Поза адлокуціо широко використалася у давньоримській скульптурі. Найвідомішим зразком адлокуціо є статуя першого римського імператора Августа Цезаря що була знайдена на віллі в Пріма Порто. Поза знову набула популярності у неокласичний період кінця 18-го початку 19-го століття.
Адлокуціо.
Ліворуч: Скульптура Августа Цезаря, 1-ше століття н.е., Музей Ватикану, Рим, Італія. Фото: britannica.com
Праворуч: Жак Луі Давід, «Наполеон на перевалі Сан Бернар» (одна з версій), 1800 рр., палац Шарлотенбург, Берлін, Німеччина. Фото: khm.at
Одаліска (франц. Odalisque; турец. Odalik) - романтизована поза оголеної лежачої жінки. Першою одаліскою в історії західного мистецтва стала «Спляча Венера» Джорджоне написана на початку 16-го століття. Широку популярність в європейському живописі тема одалісок набула у 19-му столітті із розквітом орієнталізму.
Детальніше про найвідоміших одалісок читайте рЕволюція Венери
Одаліска.
Ліворуч: Жан Огюст Домінік Енгр, «Гранд Одаліска», 1814 р., Музей Лувру, Париж, Франція. Фото: louvre.fr
Праворуч: Александер Кабанель, «Народження Венери», 1863 р., Музей Д’Орсей, Париж, Франція. Фото: musee-orsay.fr
#історія #мистецтво #живопис #пози #фігури #композитна #контрапосто #венерапюдіка #серпентін #адлокуціо #одаліска
Вам було цікаво? Підтримайте наш проект у соціальних мережах! Підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбуці, поширюйте контент, запрошуйте друзів приєднатися до нашої спільноти. Разом створимо українське культурне середовище!
Commentaires