Художня техніка тромп-лой (від фр. trompe-l'oeil - обман ока) має давню історію створення реалістичної ілюзії трьохвимірності простору. В європейському мистецтві тромп-лой почала розвиватися за часів раннього Відродження. За легендою, геніальний флорентійський художник та архітектор Джотто ді Бондоне (1263-1337) під час свого навчання у іншого славетного флорентійського майстра Чімабуі (1240-1302) пожартував із вчителя намалювавши потайки на свіжій фресці занадто реалістичну муху. Коли Чімабуі побачив малюнок то прийняв його за справжню комаху і оскаженіло намагався її прогнати.
Пізніше італійський художник Андреа Мантенья (1431-1506) створить цілу кімнату ілюзіоністичних фресок (Camera degli Sposi) для Людовіко III Гонзага, герцога Мантуанського. Справжнім шедевром в цій кімнаті стане зображення отвору в стелі з фігурами людей та тварин споглядаючих зверху на відвідувачів. Для досягнення неймовірно реалістичного ефекту Мантенья використав прийом фігуративного скорочення (анг. foreshortening) і став одним із перших класиків живопису, створивши приклад фрескових розписів «di sotto in sù», що в перекладі з італійської означає «бачити знизу».
Починаючи з 16-го століття тропм-лой використовують для створення відчуття обсягу і глибини в театральних та сценічних декораціях. Найвідомішим прикладом сценічної ілюзії є Театро Олімпіко в італійському містечку Віченца, побудований у 1585 році за останнім проектом відомого архітектора Андреа Палладіо (1508-1580).
В епоху бароко і рококо техніка тромп-лой набуває розквіту у формі так званої квадратури - архітектурних ілюзій «розкритих» стін, стель та куполів. Елементи тромп-лой присутні у творах Караваджо і Джамбатіста Т‘єполо, але справжніми майстрами реалістичних ілюзій вважаються фламандські і голландські художники 17-го століття, зокрема Еверт Колл‘єр (1642-1708). Саме в їх творчості реалізм досягнув небачених до того вершин, а картини виконані в техніці тромп-лой стали одним із популярних жанрів живопису.
В 20-му столітті традицію ілюзіоністичного живопису продовжують у першу чергу художники сюрреалісти, особисто бельгійській художник Рене Магрітт (1898-1967). Улюбленим художнім засобом Маргітта було використання об‘єктів для приховування дальнього плану картини і створення ілюзії розчинення зображення. Цей ефект особливо ілюструють його роботи з циклу «Стан Людини».
Ліворуч: Рене Магрітт, «Стан Людини», 1935 р., Колекція Саймона Спірера, Женева, Швейцарія. Фото: Pinterest
Праворуч: Рене Магрітт, «Стан Людини», 1933 р., Національна Галерея Мистецтв, Вашингтон, США. Фото: nga.gov
В 60-ті роки 20-го століття, художна творчість присвячена оптичним ілюзіям поступово сформувалася у цілий напрямок оптичного мистецтва - Оп Арт. Незаперечним старійшиною і лідером Оп Арту вважають французського митця угорського походження Віктора Вазарелі (1906-1997), який намагався створити універсальну візуальну мову зрозумілу кожному. Сучасні митці Оп Арту продовжують працювати з темою природи візуального сприйняття оптичних ілюзій додавая світло і кінетичні пристрої для пожвавлення оптичних композицій.
Зліва направо згори донизу:
1. Віктор Вазарелі, KOSCA MC, серіграфія, 1970 р., Музей Мистецтва, Оломоуц, Чехія.
Фото: muo.cz
2. Віктор Вазарелі, «Онда Вега», серіграфія, 1978 р., приватна колекція. Фото: catawiki.com
3. Оп Атр за мотивами творчості Бріджит Райлі, 2010 р. Фото: dev.myoshka.jp
4. Дерек Бесант, Мурал Флатірон, 1998 р., Торонто, Канада. Фото: moillusions.com
#історія #мистецтво #живопис #бароко #тромплой #палладіо #тєполо #мантенья #оптичні #ілюзії #опарт #магрітт #вазарелі
Вам було цікаво? Підтримайте наш проект у соціальних мережах! Підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбуці, поширюйте контент, запрошуйте друзів приєднатися до нашої спільноти. Разом створимо українське культурне середовище!
Comments