Коли ми говоримо про античну скульптуру Греції чи Риму, перед очима завжди з‘являються граціозні або героїчні фігури із сяючо-білого мармуру. Для широкої аудиторії любителів мистецтва мабудь буде великою несподіванкою дізнатися про те, що антична скульптура зазвичай не була створена білою. Давні греки, а пізніше і їх копіювальники римляни не тільки розфарбовували свої мармурові скульптури у яскраві кольори, а і щедро прикрашали їх золотом, сріблом та коштовним камінням.
Ліворуч: античний торс, розкопки 1886 року; праворуч: реконструкція автентичного торсy. Фото: Luisa Ricciarini/Leemage/UIG via Getty
Археологи, реставратори та історики мистецтва знаходять прямі докази цього непопулярного факту не тільки в історичних документах, античних фресках, а і на самих скульптурах. Наприклад, в трагедії Евридіпа «Єлена Троянська» від 412 р. до нашої ери згадується розповсюджене вподобання греками розфарбованого мармуру. Римські письменники Вітрувій та Пліній детально описують процес, який використовували римські скульптори для розмальовування своїх витворів. Фрески Корінфу та Помпеї також підтверджують розпосюдженність кольорової скульптури в античному світі. Залишки кольорового пігменту та металевих прикрас можна знайти безпосередньо на поверхні античних скульптур.
Скульптура Троянського принца, який вбив Ахіллеса, 500 до н.е., Музей Гліптотека, Мюнхен, Німеччина (праворуч) та її кольорова реконструкція(ліворуч).
Фото: newyorker.com та antike-am-koenigsplatz.mwn.de
Як так сталося, що у світовому мистецтві сприйняли і продовжують сприймати античну скульптуру лише білою, абсолютно ігноруючи її історичний автентичний вигляд? По-перше, більшість античної скульптури, яка зберіглася з греко-римських часів та була відкопана у період Ренесансу, пролежала у ґрунті понад 1500 років, що само по собі знищило фарби нанесені на поверхню скульптур. Навіть ті кольори, що зберіглися на скульптурах, були із часом втрачені після розкопки завдяки шкідливому впливу повітря та світла. По-друге, деякі античні скульптури зазнали навмисного шліфування для того, щоб позбавити їх небажаного кольору.
Статуя лева (ліворуч), Греція, 550 до н.е., та кольорова реконструкція (праворуч), Музей Мистецтва Сан-Франціско, США. Фото: cnn.com
Міф «естетичної чистоти» античності почав створюватися із середини 14-го століття коли перші античні шедеври побачили світ на розкопках в центральній Італії. Італійці прийняли білий вигляд античної скульптури за автентичний, що створило новий художній та мистецький ідеал, оспіваний на протязі послідуючих століть починаючи з Ренесансу, як зразок «високого мистецтва» греко-римської культури. З того часу скульптура сприймалася виключно у чисто білому вигляді та відображала майстерність перетворення глиби мармуру чи каменя у художній шедевр. В решті Європи концепція «білого образу» набула ще і религійного навантаження, поступово зменшуючи число фарбованих релігійних скульптур.
Ліворуч: Мармурова голова із залишками кольорового пігменту на губах, очах та головному вбранні, 1-е століття н.е. , Музей Метрополітан, Нью-Йорк, США
Фото: metmuseum.org
Праворуч: Реконструкція кольору мармурової статуї по залишкам збереженого пігменту
Фото: newyorker.com
Із часом біла мармурова статуя стає символом аристократичності та елітарності, остаточно завершуючи формування «класичного ідеалу». Отже, коли на початку 19-го століття у продовж археологічних розкопок почали з’являтися нові свідчення про те, що античні скульптори фарбували свої творіння, виявилося, що цілі епохи мистецтва, як-то Ренесанс,
Класицизм та Неокласицизм, були побудовані на міфічних уявленнях про античність. Сприйняти цей факт широкій публіці та мистецькім колам було дуже важко після століть музейного очищення античних артефактів від автентичного кольору.
Реконструкція процесу фарбування фрагменту скульптури римської богині 200 до н.е.
Фото: newyorker.com
Перші спроби відновити практику кольорової скульптури почали впроваджувати художники модерністи на прикінці 19-го - початку 20-го століття. Відома скульптура маленької балерини Едгара Дега - яскравий зразок такого відновлення. Пізніше свій внесок у розвиток кольорової скульптури зробили Рене Магріт (1898-1967) та Марсель Дюшан (1887-1968), таким чином підготовлюючи платформу для сучасних поліхромних скульпторів гіпер-реалізму Двейна Хенсона (1925-1996), Рона Мьюєка (1958 р.н.) та Рігоберто Торреса (1960 р.н.).
Зліва направо:
1. Едгар Дега, «Маленька 14-ти річна балерина», 1881 р., Національна Галерея, Вашингтон, США. Фото: nga.gov
2. Рігоберто Торрес, «Пітер Джон Рамос», 2017 р., галерея «Александер і Бонін», Нью-Йорк, США. Фото: artsy.net
3. Двейн Хенсон, “Молодий покупець», 1973 р., галерея «Ван де Веє», Нью-Йорк, США
Фото: artnet.com
4. Рон Мьюєк, «Без назви. Великий чоловік», 2000 р., Музей Хіршхорн, Вашингтон, США
Фото: Мистецтво, Культура, Подорожі.
Посилання: Margaret Talbot, October 22, 2018, “The Myth of Whiteness in Classical Sculpture”, The New Yorker. Kim Hart, April 10, 2018, “Why Do People Still Think That Classical Sculpture Were Meant to Be White?”, Artsy.net
Вам було цікаво? Підтримайте наш проект у соціальних мережах! Підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбуці, поширюйте контент, запрошуйте друзів приєднатися до нашої спільноти. Разом створимо українське культурне середовище!
Comments