«Живопис - це тиха поезія, Поезія - це живопис, який говорить» Грецький філософ Плутарх.
Живопис і поезія нерозривно пов’язані один із одним. Живописні полотна надихали творчість поетів, і навпаки, великі поетичні шедеври ставали художніми сюжетами картин. Так, шейкспірівська Офелія, героїня п’єси «Гамлет», з‘являється на полотнах багатьох європейських художників. Але найвідоміший образ Офелії створив британський художник, один із засновників Братства Прерафаелітів, Джон Еверетт Міллей (1829-1896). Група прерафаелітів об’єднувала художників, поетів і критиків, які відкидали внесок Рафаеля і Мікеланджело з їх класичними позами і елегантними композиціями, і закликали мистецьку спільноту повернутися до історичності і натуралізму раннього італійського живопису.
Міллей працював над «Офелією» між 1851-1852 роками. В картині відчувається відвертість художника і велика повага до деталей. Пейзаж був написан з натури, на пленері біля річки Хогсміл в графстві Саррі неподалік Лондону, а фігура Офелії - в лондонській студії художника. Моделью для Офелії стала 19-ти річна Елізабет Сіддалл, яка позувала у ванні для повного натуралізму композиції. Упродовж багатогодинної роботи Елізабет лежала у прохолодній воді і внаслідок цього важко захворіла, а Міллей був змушений сплатити рахунки за її лікування. Пізніше, Елізабет Сіддалл стала музою і дружиною іншого видатного британського художника прерафаеліта Данте Габріеля Розетті (1828-1882).
«Офелія» стала уособленням історичної і натуралістичної направленості в творчості прерафаелітів. Більшість квітів, зображених на картині з неймовірною точністю, Міллей включив в композицію тому, що вони прямо згадуються в п‘єсі Шейкспіра, або мають важливе символічне значення. Наприклад, плакуча верба, що схиляється над мертвою Офелією є символом забутого кохання.
«Де над рікою хилиться верба, В потоці чистім сивий лист відбивши, Туди прийшла вона, уся в вінках, Заквітчана химерно у стокротки, В жовтець, у кропиву, в багряне зілля, Яке так грубо пастухи назвали, І пальцями мерців дівчата звуть. Вона хотіла на похилі віти Розвішати вінки, та заздрий сук Вломився, і в плакучу течію Вона упала, бідна. Сперш убрання, Що розпростерлось широко на хвилях, Її тримало, ніби ту русалку. Вона пісень співала старовинних, Немов не відчуваючи біди. Аж ось, намокши, одяг обважнів І бідолашну від пісень затяг У смертну каламуть.» Переклад Григорія Кочура.
Вам було цікаво? Підтримайте наш проект у соціальних мережах! Підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбуці, поширюйте контент, запрошуйте друзів приєднатися до нашої спільноти. Разом створимо українське культурне середовище!
Comments