«Спляча Венера» венеціанського художника Джорджоне (1470-ті - 1510) - стала першою в історії західного живопису оголеною лежачою жінкою виконаною у повний зріст, як головний об’єкт композиції. «Дрезденська Венера», як її називають науковці за місцем знаходження, була написала в епоху Високого Ренесансу, коли оголене жіноче тіло почало з’являтися у сміливих роботах Боттічеллі «Народження Венери» та «Прімавера». У постаті жінки Джорджоне поєднав образ Венери та весняної німфи, яка спить і мріє про любов.
Джорджоне використовує у композиції теплі тона, вишукану драпіровку тканини. Художник спрямовує погляд глядача від голови та очей сплячої жінки через усе тіло до її руки, яка прикриває лоно. Жіноча фігура доповнює лінію ландшафта створюючи гармонійну містично-еротичну атмосферу. Це одна з останніх робіт Джорджоне, яку він не встиг закінчити. Історики мистецтва здебільшого погоджуються із гіпотезою, що «Спляча Венера» була дописана другом та послідовником Джорджоне - Тіціаном.
У 1538 році Тіціан пише для герцога Урбінського свою оголену Венеру майже повністю повторюючи композицію Джорджоне. «Венера Урбінська» - це еротична алегорія шлюбу. Тіціанівська Венера виконана у таких самих теплих тонах, але це вже не міфічна німфа, а заміжня жінка в очікуванні свого чоловіка. Вона вже не спить, як у Джорджоне, а дивиться на глядача нібито крадькома повернувши голову насторонь. Темна завіса, що розділяє композицію навпіл, фіксує погляд на епіцентрі жіночого тіла та підкреслює красу Венери. Собака, що скрутилася калачиком у ніг жінки символізує вірність у шлюбі, а прислужниці, які дістають одяг із шлюбної скрині символізують материнство. Загалом «Венера Урбінська» була написана, як подарунок чоловіка для своєї жінки, для насолоди цим інтимним іміджем у приватності власної оселі.
Майже через 300 років після Тіціана, Венера знов отримає нову інтерпретацію, коли Едуард Мане напише свою скандальну «Олімпію» у 1863 році. Повторюючи класичну композицію Тіціана, Олімпія представлена в оточенні чорного кота та темношкірої служниці. Ця жінка далека від романтичної німфи Джорджоне і являє пряму протилежність заміжній Венері Тіціана. Олімпія прикрашена коштовностями, орхідея у волоссі та шовкове покривало, на якому вона лежить, символізують статок та сексуальність.
Порівняння ідеалізованої жіночої краси Тіціана (ліворуч) із реалізмом Мане (праворуч)
Прямий погляд Олімпії кидає виклик глядачу, а рука, якою жінка прикриває тіло не запрошує, а блокує погляд. Служниця підносить Олімпії букет очікуючи на відповідь. Кожен елемент композиції натякає на те, що Олімпія реальна жінка, яка дає любов за гроші. Більш того, Мане змінює собаку (класичний символ жіночої вірності та благочинності) на кота, що символізує розпутність. Навіть назва картини «Олімпія» це пряме посилання на ім’я поширене серед Паризьких куртизанок того часу.
Едуард Мане, «Олімпія» (фрагменти), 1863 р., Музей Д‘Орсей, Париж, Франція
Коли «Олімпія» була представлена на Паризькому Салоні у 1865 році, вона викликала у публіці справжній шок. Мане звинувачували у навмистному висміюванні класичної традиції та публічній образі моралі. Але Мане лише намагався наблизити ідеалізоване мистецтво того часу до реальності та запровадити нову традицію модерного живопису. Звідтоді Едуард Мане отримує почесне звання «батька Імпресіонізму». Група художників імпресіоністів, що згуртувалася у 1871 році, продовжила мистецьку революцію започатковану Едуардом Мане у колах французського академізму.
#історія #мистецтво #венера #сплячавенера #джорджоне #ренесанс #тіціан #венераурбінська #мане #олімпія #імпресіонізм
Вам було цікаво? Підтримайте наш проект у соціальних мережах! Підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбуці, поширюйте контент, запрошуйте друзів приєднатися до нашої спільноти. Разом створимо українське культурне середовище!
Comments